Навесні в чорнобильській родині

Є гірка, болюча, чорна дата.

30 років поспіль і донині, 

Пусткою сумує рідна хата.

Розірвалась наша пуповина,

Що з землею милою в’язала.

Тільки в снах лишилась батьківщина,

Атомом відчуженою стала.

Щемним болем спогад душі крає,

За вікном весняна, гарна днина.

Квітень у минуле повертає:

Знов в журбі чорнобильська родина.

Пригадаєм всіх, хто вже не з нами.

Втішимо- хто поруч, хто недужий.

Простимо- хто дорікав пайками,

Вибачим всім тим, хто був байдужий.

Непомітно збігло 30 років.

Діти підростають і онуки.

Вдалині землі найперших кроків,

Мліє наше серце від розлуки.

Невідомо скільки нам судилось,

Незбагненні промисли Господні.

Помолімось, щоб не повторилось

Лихо, що ми згадуєм сьогодні

.Т. Семенченко