Актуальність проблеми збереження здоров’я постала з появою першого хворого. Природно, зміна світоглядних установок призводила до докорінних змін в життєдіяльності суспільства, проте головною і незмінною метою і сенсом життя кожної людини була і залишається проблема збереження здоров’я підростаючого покоління.
Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язберігаючого освітнього середовища через реалізацію здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі (Антонова Л.Н., Борисова І.П., Науменко Ю. В., Севрук А.І., Вайнер Е.Н., Смірнов Н.К., Сонькін В.Д. ,
Серіков В.В. , Вашлаєва Л.П., Петров О.В., Паніна Т.С та інші ), свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язберігаючого освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми , методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері.
Мета роботи – розглянути і обґрунтувати підходи до реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі, дійти до визначення поняття «здоров’язберігаючі освітні технології»,навести класифікацію здоров’язберігаючих технологій визначити способи методичного супроводу діяльності педагога по реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій.
Існує близько 300 визначень поняття «здоров’я». Згідно визначенню Всесвітньої організації охорони здоров’я, здоров’я – це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів.
Отже, фізичне здоров’я – це досконалість саморегуляції в організмі, гармонія фізіологічних процесів, максимальна адаптація до навколишнього середовища (педагогічне визначення), а також – це стан зростання і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції (медичне визначення) [3;24-25].
Чинниками психічного здоров’я при цьому виступають висока свідомість, розвинене мислення, велика внутрішня і моральна сила, що спонукає до творчої діяльності (педагогічне визначення) та стан психічної сфери, основу якої складає статус загального душевного комфорту, адекватна поведінкова реакція (медичне визначення) [2, 86-88].
Під соціальним здоров’ям розуміють стан здоров’я суспільства, а також навколишнього середовища для кожної людини.
Етичне здоров’я – це комплекс характеристик мотиваційної і інформативної сфери в життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві.
Духовне здоров’я розглядається нами як система цінностей і переконань.
Характеристика поняття «здоров’я» містить як індивідуальну, так і суспільну характеристику. Здоров’я формується в результаті взаємодії зовнішніх (природних і соціальних) і внутрішніх (спадковість, стать, вік) чинників.
Визначають такі ознаки індивідуального здоров’я, як: специфічна і неспецифічна стійкість до дії деструктивних чинників; показники зростання і розвитку; поточний функціональний стан і потенціал (можливості) організму і особи; наявність і рівень якого-небудь захворювання або дефекту розвитку; рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних установок [1, 33].
У зв’язку з цим цілісний погляд на індивідуальне здоров’я можна уявити у вигляді чотирьохкомпонентної моделі, в якій виділені взаємозв’язки різних його компонентів і представлена їх ієрархія:
Соматичний компонент – поточний стан органів і систем організму людини, – основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, домінуючими на різних етапах онтогенетичного розвитку.
Фізичний компонент – рівень зростання і розвитку органів і систем організму, – основу якого складають морфофізіологічні і функціональні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції.
Психічний компонент – стан психічної сфери, – його основу складає стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну поведінкову реакцію.
Етичний компонент – комплекс характеристик мотиваційної та інформативної сфери життєдіяльності, – основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда в суспільстві [3, 23-25].
Така модель компонентів здоров’я, в деякій мірі умовна, проте дозволяє, з одного боку, показати багатовимірність взаємовпливу різних проявів функціонування індивідуума, з іншою – більш повно охарактеризувати різні сфери життєдіяльності людини, направлені на організацію індивідуального стилю життя, від якого залежить її здоров’я.
Здоровий спосіб життя об’єднує все, що сприяє виконанню людиною професійних, суспільних, сімейних і побутових функцій в оптимальних для здоров’я умовах і визначає спрямованість зусиль особи в збереженні і зміцненні індивідуального і суспільного здоров’я.
До здорового способу життя слід віднести, передусім, сприятливе соціальне оточення; духовно-етичне благополуччя; оптимальний руховий режим (культура рухів) гартування організму; раціональне харчування; особиста гігієна; відмова від шкідливих звичок (куріння, вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин); позитивні емоції [11, 107].
Наведені характеристики дозволяють зробити висновок, що культура здорового способу життя особистості – це частина загальної культури людини, яка відображає його системний і динамічний стан, обумовлений певним рівнем спеціальних знань, фізичної культури, соціально-духовних цінностей, придбаних в результаті виховання і самовиховання, освіти, мотиваційно-ціннісної орієнтації і самоосвіти, втілених в практичній життєдіяльності, фізичному і психофізичному здоров’ї. Здійснювані на основі особистісно-розвиваючих ситуацій, вони належать до тих життєво важливих чинників, завдяки яким учні вчаться жити в суспільстві і ефективно взаємодіяти.
За визначенням В.В. Серікова, технологія в будь-якій сфері – це діяльність, що в максимальній мірі відображає об’єктивні закони даної наочної сфери, побудована відповідно до логіки розвитку цієї сфери і тому що забезпечує найбільшу для даних умов відповідність результату діяльності заздалегідь поставленим цілям. Виходячи з цього методологічного регулятиву, технологію, стосовно поставленої проблеми, можна визначити як здоров’язберігаючу педагогічну діяльність, яка по-новому вибудовує стосунки між освітою і вихованням, переводить виховання в рамки людинотворчого процесу, життєзабезпечення, спрямованого на збереження і примноження здоров’я дитини [9, 27-28].
Здоров’яформуючі освітні технології, за визначенням Н.К. Смірнова, – це все ті ж психолого-педагогічні технології, програми, методи, які направлені на виховання у учнів культури здоров’я, особових якостей, що сприяють його збереженню і зміцненню, формування уявлення про здоров’я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя [11, 67].
Здоров’язберігаюча технологія, на думку В.Д. Сонькіна, – це умови навчання дитини в школі (відсутність стресу, адекватність вимог, адекватність методик навчання і виховання); раціональна організація навчального процесу (у відповідності з віковими, статевими, індивідуальними особливостями і гігієнічними вимогами); відповідність учбового і фізичного навантаження віковим можливостям дитини; необхідний, достатній і раціонально організований руховий режим [7, 43].
Під здоров’язберігаючою освітньою технологією О.В.Петров розуміє систему, що створює максимально можливі умови для збереження, зміцнення і розвитку духовного, емоційного, інтелектуального, особового і фізичного здоров’я всіх суб’єктів освіти (учнів, педагогів і ін.) [7, 37-39]. До цієї системи належать: використання медичних даних моніторингу стану здоров’я учнів з власними спостереженнями в процесі реалізації освітньої технології, її корекція;облік особливостей вікового розвитку школярів і розробка освітньої стратегії для учнів даної вікової групи;створення сприятливого емоційно-психологічного клімату в процесі реалізації технології; використання різноманітних видів здоров’язберігаючої діяльності учнів, спрямованих на збереження і підвищення резервів здоров’я, працездатності .
Основними компонентами здоров’язберігаючої технології виступають:
– аксиологічний, що виявляється в усвідомленні учнів вищої цінності свого здоров’я, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дозволяє якнайповніше здійснити намічені цілі, використати свої розумові і фізичні можливості;
– гносеологічний, пов’язаний з придбанням необхідних для процесу здоров’язбереження знань і умінь, пізнанням себе, своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до питань власного здоров’я, до вивчення літератури з даного питання, різних методик щодо оздоровлення і зміцнення організму;
– здоров’язберігаючий, що містить в собі систему цінностей і установок, які формують систему гігієнічних навичок і умінь, необхідних для нормального функціонування організму, а також систему вправ, направлених на вдосконалення навичок і умінь по догляду як за самим собою, так і навколишнім середовищем;
– емоційно-вольовий, який включає прояв психологічних механізмів – емоційних і вольових. Необхідною умовою збереження здоров’я є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства;
– екологічний, такий, що враховує те, що людина як біологічний вид існує в природному середовищі, яке забезпечує людську особу певними біологічними, економічними і виробничими ресурсами, формує її фізичне здоров’я і духовний розвиток;
– фізкультурно-оздоровчий компонент припускає оволодіння способами діяльності, направленими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії і спрямований на засвоєння особистісно-важливих життєвих якостей, які підвищують загальну працездатність, а також навичок особистої і суспільної гігієни.
Наведені вище компоненти здоров’язберігаючої технології дозволяють перейти до розгляду її функціональної складової.
Найчастіше під функціями здоров’язберігаючої технології розуміють наступні: формуюча – здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, основою формування якої постають спадкові якості, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості; інформативно-комунікативна, що забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоров’я, цінності людського життя; діагностична – полягає в моніторингу розвитку учнів на основі прогностичного контролю, що дозволяє порівняти зусилля і спрямованість дій педагога відповідно до природних можливостей дитини, забезпечує інструментальний вивірений аналіз передумов і чинників перспективного розвитку педагогічного процесу, індивідуальне проходження освітнього маршруту кожною дитиною; адаптивна, що передбачає виховання у учнів спрямованості, здоровий спосіб життя, оптимізувати стан власного організму і підвищити стійкість стресогенним чинникам природного і соціального середовища; рефлексивна – полягає в переосмисленні попереднього особистого досвіду, в збереженні і примноженні здоров’я, що дозволяє порівняти реально досягнуті результати з перспективами; інтеграційна, що об’єднує народний досвід, різні наукові концепції і системи виховання, направляючи їх по шляху збереження здоров’я підростаючого покоління [9;10;5].
Провідними вченими (В.Д. Сонькін, О.В.Петров) виділяються такі типи технологій: здоров’язберігаючі (профілактичні щеплення, забезпечення рухової активності, вітамінізація, організація здорового живлення); оздоровчі (фізична підготовка, фізіотерапія, ароматерапія, гартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, артотерапія); технології навчання здоров’ю (включення відповідних тем до предметів загальноосвітнього циклу); виховання культури здоров’я (факультативні заняття з розвитку особистості учнів, позакласні і позашкільні заходи, фестивалі, конкурси, тощо) [7;8;9].
Вищенаведені технології можуть бути представлені в ієрархічному порядку за критерієм суб’єктного залучення учня до процесу навчання: позасуб’єктні технології раціональної організації освітнього процесу, технології формування здоров’язберігаючого освітнього середовища, організація здорового живлення (в т.ч. дієтичне); технології, що припускають пасивну позицію учня: фітотерапія, масаж, офтальмотренажери і т.п.; технології, що базуються на активній суб’єктній позиції учня: різні види гімнастки, технології навчання здоров’ю, виховання культури здоров’я.
Сучасною наукою встановлено наступну класифікація здоров’язберігаючих технологій: за характером діяльності ці технології можуть бути як приватні (вузькоспеціалізовані), так і комплексні (інтегровані); за напрямом діяльності серед приватних здоров’язберігаючих технологій виділяють: медичні (технології профілактики захворювань; корекції і реабілітації соматичного здоров’я; санітарно-гігієнічної діяльності); освітні, що сприяють здоров’ю (інформаційно-повчальні і виховні); соціальні (технології організації здорового і безпечного способу життя; профілактики і корекції девіантної поведінки); психологічні (технології профілактики і психокорекції психічних відхилень особистого і інтелектуального розвитку) [1;5;11].
До комплексних здоров’язберігаючих технологій належать: технології комплексної профілактики захворювань, корекції і реабілітації здоров’я (фізкультурно-оздоровчі і валеологічні); педагогічні технології, що сприяють здоров’ю; технології, що формують здоровий спосіб життя.
Методичний супровід діяльності педагога з реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій полягає в озброєнні кожного вчителя необхідним арсеналом методик роботи з учнями з питань здоров’ятворчості, сприятиме використанню кожним з них тих програм та методів навчання і виховання, що пристосовані до дитини і формують в неї свідому добровільну мотивацію до отримання знань та збереження власного здоров’я.
Аналіз проведення уроку з позицій здоров’язбереження передбачає необхідність врахування педагогом при організації і проведенні уроку наступних умов: обстановка і гігієнічні умови в класі (кабінеті): температуру і свіжість повітря, раціональність освітлення класу і дошки, наявність/відсутність монотонних, неприємних звукових подразників і т.д.; число видів навчальної діяльності: опитування учнів, лист, читання, слухання, розповідь, розгляд наочної допомоги, відповіді на питання, рішення прикладів, завдань і ін. Норма – 4-7 видів за урок. Часті зміни однієї діяльності іншою вимагають від учнів додаткових адаптаційних зусиль; середня тривалість і частоту чергування різних видів навчальної діяльності. Орієнтовна норма – 7-10 хвилин; число видів викладання: словесний, наочний, аудіовізуальний, самостійна робота і т.д. Норма – не менше трьох; чергування видів викладання. Норма – не пізніше ніж через 10-15 хвилин; наявність і вибір місця на уроці методів, сприяючих активізації ініціативи і творчого самовираження самих учнів, таких, як метод вільного вибору (вільна бесіда, вибір способу дії, вибір способу взаємодії; свобода творчості і т.д.); активні методи (учні в ролі вчителя, навчання дією, обговорення в групах, ролева гра, дискусія, семінар, учень як дослідник); методи, направлені на самопізнання і розвиток (інтелекту, емоцій, спілкування, уяви, самооцінки і взаємооцінки); місце і тривалість застосування ТЗН (відповідно до гігієнічних норм), уміння вчителя використовувати їх як можливості ініціації дискусії, обговорення; пози учнів, чергування поз; фізкультхвилинки та інші оздоровчі моменти на уроці – їх місце, зміст і тривалість. Норма – на 15-20 хвилин уроку по 1 хвилинці з 3-х легенів вправ з 3 – повтореннями кожної вправи; наявність у учнів мотивації до навчальної діяльності на уроці (інтерес до занять, прагнення більше дізнатися, радість від активності, інтерес до матеріалу, що вивчається, і т.п.) і використовувані вчителем методи підвищення цієї мотивації; наявність в змістовній частині уроку питань, пов’язаних із здоров’ям і здоровим способом життя; демонстрація, дослідження цих зв’язків; формування відношення до людини і його здоров’я як до цінності; вироблення розуміння суті здорового способу життя; формування потреби в здоровому способі життя; вироблення індивідуального способу безпечної поведінки, повідомлення учневі знань про можливі наслідки вибору поведінки і т.д.; психологічний клімат на уроці;) наявність на уроці емоційних розрядок: жартів, усмішок, афоризмів з коментарями і т.п.;
Наприкінці уроку слід звернути увагу на наступне: щільність уроку, тобто кількість часу, витраченого школярами на учбову роботу. Норма – не менше 60 % і не більше 75-80 %; момент, коли починається стомлення учнів і зниження їх учбової активності. Визначається в ході спостереження за збільшенням рухових і пасивних відволікань у дітей в процесі учбової роботи; темп і особливості закінчення уроку: швидкий темп, «ущільненість»; спокійне завершення уроку: учні мають можливість поставити вчителю питання, вчитель може прокоментувати завдання додому, попрощатися з учнями; затримка учнів в класі після дзвінка (на перерві).
Таким чином, ми приходимо до розуміння пріоритетності проблеми реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі як такої, що має визначальний характер для формування здоров’язберігаючого освітнього середовища у поліпшенні здоров’я школярів. Забезпечення належного методичного супроводу діяльності педагога з реалізації здоров’язберігаючих освітніх технологій сприятиме використанню кожним з них тих програм та методів навчання і виховання , що пристосовані до дитини і формують в неї свідому добровільну мотивацію як до отримання знань та і до збереження власного здоров’я.

Література
1. Антонова Л.Н. Психологические основания реализации здоровьесберегающих технологий в образовательных учреждениях/ Л.Н. Антонова, Т.И. Шульга, К.Г. Эрдынеева. – М.: Изд-во МГОУ, 2004.-100с. – (Областная целевая программа «Развитие образования Московской области на 2001-2005 гг.»).
2. Борисова І.П. Забезпечення здоров’язберігаючих технологій в школі//Довідник керівника освітньої установи.-2005.-№10.-С.84-92.
3. Вайнер Е.Н. Формування здоров’язберігаючого середовища в системі загальної освіти// Валеологія.-2004.-№1.-С.21-26.
4. Вашлаєва Л.П., Паніна Т.С. Теорія і практика формування здоров’язберігаючої стратегії педагога в умовах підвищення кваліфікації// Валеологія.-2004.-№4.-С.93-98.
5. Здоров’язберігаюча діяльність школи в навчально-виховному процесі: проблеми і шляхи їх вирішення//Школа.-2005.-№3.-С.52-87.
6. Карасьова Т.В. Сучасні аспекти реалізації здоров’язберігаючих технологій //Початкова школа, 2005. – № 11. С. 75.
7. Науменко Ю.В. Здоров’язберігаюча діяльність школи// Педагогіка.-2005.-№6.-С.37-44.
8. Науменко Ю.В. Здоров’яформуюча діяльність дитячого будинку і школи-інтернату//Методист.-2005.-№2.-С.45-49.
9. Опыт реализации комплексной стратегии образования, формирующего здоровье школьников: сб. статей и научно-методических разработок/ Под ред. Ю.В. Науменко. – Волгоград: Изд-во ВГИПК РО,2005.-236с.- (Приложение к журналу «Учебный год», №8. Серия «Здоровьесбережение». Вып.2).
10. Севрук А.І. Здоров’язберігаючий урок/ А.І. Севрук, Е.А. Юніна// Шкільні технології.-2004.- №2.-С.200-207.
11. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в современной школе. – М.: АПК и ПРО,2002.-121с.