Сьогодні, в ситуації стрімких і не прогнозованих новацій, недосконалість системи навчання несприятливо відображається на стані здоров’я школярів і організації всього учбово-виховного процесу. Диференціація навчання найчастіше підміняється відбором дітей в перспективні і неперспективні профільні класи. При цьому ми мусимо пам’ятати, що кожна дитина має індивідуальну формулу розвитку і претендує на право педагогічного супроводу її індивідуального маршруту. В свій час ще Г.Песталоцци (1805) говорив про те, що при традіционно книжкових формах навчання, що складаються, відбувається незрозуміле «задушення» розвитку дітей, «вбивство» їхнього здоров’я [3,с.91]. У наш час загальновизнано, що назріла невідкладна потреба в якісно іншому підході до виховання і навчання в освітніх установах.
Період онтогенезу від 6 до 18 років відповідає найважливішому соціальному етапу становлення особи – навчанню в школі. Саме в ці ж роки наголошуються інтенсивний процес зростання і розвитку організму, відбувається його біологічне і соціальне дозрівання, формуються світогляд, готовність до різноманітної трудової і творчої діяльності молодої людини. В той же час шкільному віку властиві велика ранимість підвищена чутливість до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Звідси стає зрозумілим наскільки важливою постає проблема забезпечення сприятливих умов виховання і навчання, в яких вимушена знаходитись дитина впродовж багатьох років.
В даний час проблема здоров’я дітей – повною мірою і перш за все це стосується учнів різних ланок загальної і професійної освіти – є однією з найбільш актуальних в нашій державі, про що свідчить офіційна статистика. Аналіз досліджень з проблеми формування здоров’язберігаючого освітнього середовища (АйванховО.М., Безруких М.М., Ефимова С.П., Доскін В.О., Куїнджи Н.К., Вайнер Е.Н., Држевецька І.А., Ф.Капра та інші ) свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до формування здоров’язберігаючого освітнього середовища, з’ясувати новий зміст, форми , методи реалізації даної проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері. Мета роботи – розглянути і обґрунтувати необхідність формування здоров’язберігаючого середовища в навчально-виховному закладі освіти, визначити умови ефективності її функціонування.
Близько 60% дітей, що приходять до першого класу, мають функціональні порушення, 21,4% – відставання біологічного віку від паспортного на 2 роки, а 45% дітей нейропсихологічно і фізично не готові до навчання і засвоєння учбової програми. Низький стартовий рівень здоров’я дітей, що приходять до школи, найнесприятливішим чином позначається на процесі їхньої адаптації до шкільних навантажень, стає причиною подальшого погіршення здоров’я і поганої успішності. Серед школярів до 1-й групи здоров’я (практично здорові) можуть бути віднесені лише 8,6-14,2%, до другої (група ризику) – 37,1-49,0%, до третьої (з функціональними порушеннями) – 40,4-48,0% і до четвертої (з хронічною патологією) – 0,3-22%.
Все більш тривожна інформація поступає з інноваційних шкіл (гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи і ін.) з ускладненими учбовими планами і програмами, де загальна захворюваність в 2-2,5 разу вища, ніж в звичайних школах, а 35% шестикласників таких учбових закладів потребують стаціонарного лікування. До кінця навчального року прояву підвищеної невротизації наголошуються у 55-83% учнів шкіл нового типу [4,с.148]. В ситуації, що склалася, помітного значення набувають наявні в дітей шкідливі пристрасті: рівень алкоголізації серед хлопчиків-підлітків в південних та південно-східних регіонах України коливається від 72 до 92%, а серед дівчаток – від 80 до 94%. До 11 класу палять близько половини хлопців і четвертої частини дівчат. До 37% підлітків у віці 12-18 років вживають анаболіки. Відсутність знань щодо культури здоров’я та/або зневагу здоров’ям ведуть до того, що 40% школярів не знають, що таке здоровий спосіб життя, 85% не займаються фізичною культурою і спортом, близько 50% (переважно підлітків і старшокласників) вже пробували наркотики, в 45 разів (!) зросла захворюваність на сифіліс у хлопців і дівчат 14-16 років. Зрештою виявляється, що темпи зростання смертності в підлітковому віці порівнянні з цим показником для вікової групи 65-70 років! [2,с.191]
За період навчання в школі число здорових дітей скорочується в 4-5 разів, і в результаті тільки 6-8% випускників повної загальноосвітньої школи можуть вважатися здоровими, 50% мають морфофункціональну патологію, а 42% – хронічні захворювання. У наявності деградація молодого покоління країни, і замість властивої попереднім десятиліттям акселерації в даний час наголошується децелерация, так що за останні роки кількість низькорослих в цьому контингенті населення зросла в 20 разів! Фахівці ЮНЕСКО і ВООЗ на початку 90-х років провівши дослідження рівня життєздатності різних націй і держав за п’ятибальною шкалою, оцінили цей показник як для України, так і для Росії в 1,4 бали – це рівень, нижче за якого починається незворотна деградація країни [6,с.122].
Низька якість здоров’я випускників школи найбезпосереднішим чином позначається на виробничому потенціалі і обороноздатності країни. Досить відзначити, що за останні 10 років хронічна захворюваність призовників зросла на 49%, показник готовності до військової служби складає 66,5%, в два рази збільшилося число осіб, що одержали відстрочення від призову в армію за медичними показниками [8,с.109].
Ще одним важливим слідством низького рівня здоров’я молоді є все зростаюча частка дітей, що народжуються з природженими порушеннями. Так, на думку фахівців, в останнє десятиліття щорічний приріст числа новонароджених із спадковою патологією такий, що, якщо не зупинити цю тенденцію, то до 2030 року для їх навчання звичайні школи вже будуть не потрібні, а стануть потрібними лише спеціальні школи для дітей з дефектами розвитку! [6,с.214]
Наведений вище короткий огляд стану здоров’я дитячого населення країни показує прогресуючі тенденції до зростання захворюваності, зниженню рівня здоров’я і до скорочення тривалості життя. Більшість фахівців схильні вважати, що нині в країні наявна уповільнена, проте стабільно зростаюча від покоління до покоління дегенерація, руйнація тілесних, психічних та енергетичних потенціалів все нижчим стає поріг життєстійкості, адаптаційних і захисних механізмів людського життя − тобто ми наближаємось до еволюційної деградації та звироднілості людства.
Мабуть, немає необхідності говорити про те, що відмічені обставини зрештою найнесприятливішим чином позначаються на безпеці держави: його обороноздатності, продуктивності праці в народному господарстві, інтелектуальному потенціалі і – найголовніше – на катастрофічно гнітючих перспективах самої держави. [1,с.137]
В даний час накопичується все більше даних, що вказують на вирішення питання про здоров’я учнівської молоді як на проблему перш за все педагогічну. Практика все наполегливіше переконує в тому, що здоров’я – категорія не медична, медичною категорією є хвороба. Здоров’я – показник резервів життєдіяльності, життєздатності людини як складної цілісної істоти. Такі резерви формуються в результаті виховання, тобто здоров’я – категорія педагогічна. Тому основною причиною загальної нездоров’ї при всій значущості інших чинників (соціальних, матеріальних, екологічних і ін.) є вади в системі виховання дітей в сім’ї та в школі з тілесною і психічною деградацією змінюючих один одного поколінь практично у всій сучасній цивілізації. Не випадково видатний педагог В.А. Сухомлинський стверджував, що забезпечення здоров’я учнів повинне стати найважливішою турботою педагога, оскільки здоров’я – головний капітал людини [7,с.221]. Поза сумнівом, що для такого твердження є серйозні підстави.
Ще в 80-х роках ХХ століття експерти Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) дійшли висновку (він потім був підтверджений і вітчизняними фахівцями), що здоров’я сучасної людини більш ніж на 50% залежить від його способу життя, тобто від нього самого (відзначимо, що частка відповідальності, що залишилася, розподілена між спадковістю – 20%, екологією – 20% і медициною – 10%). (Останніми роками з’являються дані, що припускають зростання ролі здорової життєдіяльності до 70-80%!). Проте для того, щоб зробити людину активним борцем за своє здоров’я, у неї, по-перше, необхідно виховати стійку життєву позицію на здоров’ї, а, по-друге, її треба навчити вести здоровий спосіб життя[9,с.146].
На жаль, законодавчо деклароване право кожного учня на забезпечення здоров’я в закладах освіти практично не реалізується. На наш погляд, це передусім, обумовлено тим, що і досі наша освіта не зорієнтована на виховання у людини пріоритету здоров’я як однієї з найважливіших людських цінностей. Саме тому навчальні плани і програми навчальних дисциплін абсолютно не передбачають навчання учня здоровій життєдіяльності в усьому різномаїтті її проявів: оптимальній руховій активності і тренуванню імунітету, раціональному харчуванню і психофізичній саморегуляції, гартуванню і правильній організації свого режиму праці і відпочинку… Відсутність пріоритету здоров’я в освіті позначається і на різних етапах професійної підготовки педагога, оскільки в ній не знаходить системного виразу та складова її компоненту, яка б орієнтувала педагога на безпечну здоров’язберігаючу професійну діяльність. В результаті ж за своє навчання учень сплачує виключно дорогу ціну. Невипадково на слуханнях у Верховній Раді в 2006 р. було наведено дані, що дозволили депутатам дійти висновку про те, що нинішній стан системи освіти в Україні є одним з головних чинників, що загрожують національній безпеці країни [1,с.117].
Не зважаючи на те, що на здоров’я школярів впливає комплекс соціально-економічних, гігієнічних, екологічних і інших чинників, у всьому їх різномаїтті провідними, що форсують різні передпатологічні і патологічні стани фахівці вважають умови виховання і навчання. Звідси стає зрозумілим, що від того, наскільки навчально-виховне навантаження адекватне віково-статевим і пізнавальним можливостям дітей, багато в чому залежить їх розвиток, психічне і фізичне благополуччя. Разом з тим, саме умови шкільного навчання і виховання в даний час розглядаються одним з основних чинників ризику здоров’я учнів. Невипадково тому більшість вчених і педагогів вважають, що і досі у вітчизняній освіті, не дивлячись на декларовану її «гуманізацію», освітнє середовище стає все небезпечнішим для здоров’я дитини [10,с.121].
До чинників ризику здоров’я учнів в освіті слід віднести такі обставини, як перевантаження навчальних планів; авторитарно-репродуктивний стиль навчання, що призводить до диктату педагога і робить школяра пасивним споживачем інформації, а не зацікавленим учасником навчально-виховного процесу; психологія взаємостосунків учень-вчитель і учень-учень, гіподинамія, відсутність в навчанні обліку індивідуально-типологічних особливостей учнів, низький рівень культури поведінки, обсяг завдань для самостійної роботи, що слабо піддається контролю, і т.д. і т.п. З цих позицій зниження показників рівня здоров’я в процесі навчання слід розглядати як цілком закономірне явище, а виховання культури здоров’я на всіх етапах навчання повинне проходити наскрізним стрижнем крізь весь навчальний процес: через викладання спеціальної учбової дисципліни, через включення питань здоров’я у відповідні теми різних учбових дисциплін, через зростання ролі фізичної культури як учбової дисципліни, через виховну роботу, організацію батьківського оздоровчого всеобучу і т.д. Проте вирішення проблеми здоров’я учнів не може бути досягнуте повною мірою, якщо не буде проведена компетентна експертиза освітнього процесу, навчальних програм, обґрунтованості характеру і об’єму завдань для самостійної роботи, методики викладання з позицій здоров’ястворюючої, а не здоров’яруйнуючої педагогіки [11,с.271].
Зрозуміло, пропонований підхід зажадає принципово змінити парадигму освіти, що спричинить за собою перегляд багатьох сталих позицій в системі загальної і спеціальної освіти. Проте не викликає сумніву, що освіта (у тому числі і професійна в його початковій, середній і вищій ланках) врешті-решт повинна почати повною мірою працювати не на сьогодні, а на майбутнє, і в цьому відношенні здоров’я учнів повинне стати чи не основним пріоритетом самої освіти! [12,с.123]
В даний час в розумінні фахівців , громадськості і політиків в забезпеченні національної безпеки держави як найбільш актуальною розглядається значущість розвитку освіти як один з найважливіших ресурсів. Така посилка вимагає якісної зміни освітньої системи на всіх рівнях і етапах, включення її в реалізацію загальної стратегії національної безпеки з метою здійснення функцій: прогностичного забезпечення національної безпеки держави, підвищення загальної і професійної культури особи, суспільства; реального забезпечення безпеки освіти (освітньої діяльності) через організацію адекватних потребам особи і сприятливих для здоров’я і розвитку людини умов і технологій освіти (освітньої діяльності) і т.д. [13,с.196].
Модернізація вітчизняної освіти обумовила високу активність розробки і впровадження в навчальних закладах нових ефективних освітніх технологій розвитку людини, формування високого освітнього рівня особистості. В той же час, вчені і практики стурбовані масштабами педагогічних експериментів щодо апробації інноваційних технологій, що, в свою чергу, ініціює ризики порушення дидактичних закономірностей навчання, появи методичних помилок, створення стресових ситуацій для всіх учасників навчально-виховного процесу. У цих умовах проблема безпеки освіти загострюється, оскільки провокуються ризики порушення прав людини на отримання освіти в безпечних для здоров’я умовах, що суперечить гуманістичним цінностям і цілям сучасної освіти і актуалізує пошук механізмів забезпечення безпеки освіти і забезпечення розвитку людини без збитку його здоров’ю засобами сучасної освіти. При цьому окрім традиційної мети функціонування педагогічної системи – продуктивності навчальної діяльності, здійснюваної через забезпечення ефективності педагогічних технологій освіти (навчання, виховання, розвитку) ; актуалізується включення валеологічних пріоритетів (здоров’я і безпеки) як рівноправної цільової домінанти діяльності педагогічної системи. Тільки в цьому випадку забезпечується єдність загальної гуманітарної мети розвитку людини через паритетний вплив, взаємодію двох цільових домінант цілісного розвитку людини – педагогічної і валеологічної [14,с.137]. Для залучення кожного закладу освіти і кожного педагога до такої співпраці необхідно:
– усвідомлення кожним учасником навчального процесу тієї негативної дії на здоров’ї учнів і актуальності цієї проблеми;
– визнання кожним учасником навчального процесу своєї солідарної відповідальності за неблагополучний стан здоров’я учнів;
– оволодіння кожним педагогом тим необхідним обсягом спеціальних знань і технологій професійної діяльності, які могли б додати навчальному процесу безпечного здоров’язберігаючого характеру [15,с.211].
Ми стоїмо перед фактом подальшого погіршення не тільки фізичного, але і психічного здоров’я дітей. Школа зі своїми вимогами до учнів дедалі частіше стає схожою на примірювальну, де дитина постійно перевіряє, крутячись перед соціальним дзеркалом, свою відповідність до існуючих норм навчання і виховання. Вчителі часто складають не «групу підтримки» для збереження гарного самопочуття і здоров’я, а «групу контролерів»,що формує «рефлекс безпорадності». Особистості дитини немає з ким ототожнитися, перетворити своє самотнє «Я» в значуще «Ми». У поняття «Ми» входять і ті, хто навчить, підтримає, допоможе, захистить морально і фізично, збереже дитині здоров’я.
Таким чином, можна дійти до висновку щодо пріоритетності проблеми формування здоров’язберігаючого освітнього середовища у вирішенні проблеми здоров’я школярів як головного чинника здоров’я нації. Не учні мають адаптовуватися до системи освіти і виховання, а програми та методи навчання і виховання повинні бути пристосованими до дитини і формувати в неї свідому добровільну мотивацію до отримання знань та збереження власного здоров’я.

Література
1. Айзман Р.І. Здоров’я населення: медико-соціальні та психолого-педагогічні аспекти формування -Львів,Генеза,2003, 211 с.
2. Айванхов О.М. Гармонія та здоров’я.-К: Просвіта, 2001, 226с
3. Безруких М.М., Ефимова С.П. Как помочь ребенку с ослабленным здоровьем преодолеть школьные трудности. – М, 2003, 143 с..
4. Белов В. И. Психология здоровья. – М.: Респекс, 2000, 279 с.
5. Бетти Лу Ливер Обучение всего класса. / Пер. с англ. О.Е. Биченковой. -М.: Новая школа, 1999, 261с .
6. Вайнер Е.Н. Методологія і практика формування безпечного здоров’язберігаючого освітнього середовища. Липецьк, 2005, 234с
7. Доскин В.А., Куинджи Н.К. Биологические ритмы растущего организ¬ма. -М.: Медицина, 1989, 249 с.
8. Држевецкая И.А. Биологические ритмы и их значение для учебной и трудовой деятельности. – Ставрополь: СГПИ, 1998, 207 с.
9. Зайцев Г.К. Школьная валеология. – СПб., 1998, 415с
10. Капра Ф. Уроки мудрості / Пер. з англ. – К., 2001,187 с.
11. Колбанов В.В., Зайцев Г.К. Валеология в школе.-СПБ., 1999,416 с.
12. Неумывакин И.П., Неумывакина Л.С. Здоровье в ваших руках. – М., 1994, 161с.
13. Смирнов Н.К. Здоровьесберегающие педагогические технологии в работе учителя школы. − М., Аркти, 2003, 270 с.
14. Школа и психическое здоровье учащихся// Педагогика – 1988,183с.
15. Экология человека: духовное здоровье и реализация творческого потенциала личности. – Новосибирск: CO РАН, 1998. 243 с.