Сьогодні в умовах глибоких змін у соціальному, економічному та полі¬тичному житті України постала проблема радикальної перебудови систе¬ми освіти, яка є основою розвитку особистості, суспільства, нації і держа¬ви, запорукою майбутнього, найбільш масштабною і людиноємною сферою суспільства, його політичної, соціально-економічної, культурної і наукової життєдіяльності.
Виховання повинно виходити з необхідності розвитку у дітей рис, які до¬поможуть реалізувати себе як члена суспільства, як неповторну індивіду¬альність зі своїми специфічними запитами, індивідуальними планами самореалізації, творення власної концепції життєтворчості.
Пріоритетним у виховній роботі є забезпечення всебічного й гармоній¬ного
розвитку особистості, самовиховання й самореалізації, прагнення у своїй діяльності керуватися загальнолюдськими цінностями, глибоко розуміти традиції свого народу. У зв’язку з цим виховна діяльність школи повинна бути спрямована на:
виховання духовності, становлення моральних орієнтирів;
розвиток самостійного мислення дитини, її індивідуальних творчих
здібностей.
Крім того, слід зауважити, що в умовах побудови незалежної України, яка орієнтується на парникову модель розвитку, людина змушена розрахову¬вати виключно на свої власні сили. Якщо школа виявиться неспроможною виховати такі якості особистості, як самостійність, незалежність у поведінці, судженнях, здатність до творчого мислення, то вона буде готувати людей, абсолютно не підготовлених до нових умов життя. Тому важливою проблемою сьогоднішньої школи є виховання у дітей здатності до само¬стійного творчого мислення відповідно до самостійної творчої поведінки. Завдання нової школи—надати кожному учневі можливість життєвого ви¬бору, навчити його рухатись у просторі пошуків, допомогти виробити ціннісні погляди на світ, сформувати повноцінного громадянина незалеж¬ної держави. Все це обумовило актуальність обраної теми.
В свій час К.Д.Ушинський писав, що зміст виховання вибудовується на основі базових духовних цінностей моралі(етики), що включає в себе чесність, справедливість, людяність. Навчити дитину сполучати особисте із суспільним, вибудовувати поведінку, спрямовану на творення, на добро, уміти регулю¬вати своєю поведінку відповідно до вироблених в історико-культурному розвитку людини моральних норм життєдіяльності — у цьому й полягає призначення виховання як суспільного явища.
На сучасному етапі виховання такі вчені, як Л.І. Новикова, В.А. Караков-ський стверд¬жують, що виховання — це цілеспрямоване керування процесом розвитку особистості.
Якщо ми говоримо, що виховання проводиться в школі, то необ¬хідно виділити вікові групи за ступенями навчання. Уданому випадку сфор¬мулювати мету виховання для кожної віковою групою і з урахуванням голов¬ної мети це ставлення до:
• знань (повинні розвиватися від допитливості до пізнавального інтересу);
• суспільства (від поваги до родини, до громадянської позиції);
• праці (від простої працьовитості до готовності професійного визначення);
• природи (від дбайливого ставлення до екологічної потреби);
• прекрасного (від елементарного почуття прекрасного до естетичного ставлення до дійсності);
• себе (від Я – людина до готовності особистісного й світоглядного самовизначення).
Розглянемо один з можливих варіантів системи цілей вихо¬вання, що визначають і всі інші компоненти виховного процесу.
На сьогодні велика увага в роботі педагогічних колективів приділяєть¬ся самовихованню особистості. Згідно цього можемо сказати, що пріоритетним завданням будь якого навчального закладу є насамперед, формування натхненної, висококультурної людини, яка розуміє найважливіші сторони буття, може поставити собі мету і зрозуміти зміст свого життя, а вже в цій основі – підготовка висококваліфікованого спеціаліста, людини з великої літери.
Виділимо основні складові щодо реалізації мети виховного процесу:
1. Оволодіння нормами і правилами поведінки. Перш ніж діяти, вихова¬нець повинен ознайомитись з тими нормами і правилами поведінки, згідно з якими він повинен жити.
2. Формування переконань. У процесі формування переконань вихова¬тель, має застосувати різні методи і прийоми, які дозволяють домогтися глибокого розуміння суспільних норм і правил поведінки.
3. Формування почуттів учня. Це невід’ємна і складова частина виховного процесу. І полягає в тому, що замість байдужого ставлення до важливих явищ життя виникає адекватне позитивне емоційне ставлен¬ня. У виховній роботі з уч¬нями процес формування почуттів повинен бути адекватним їх віковим особливостям психологічного розвитку.
4. Вироблення вмінь і навичок у поведінці. Цей етап передбачає озброєн¬ня учнів вміннями і навичками діяти в процесі суспільних відносин
відповідно до норм і правил поведінки у здійсненні пізнавальної та фізичної діяльності.
5. Самовиховання особистості учня. Самовиховання передбачає опору на
розвиток творчих здібностей та власних інтересів учнів.
6. Рушійні сили процесу виховання. Основною рушійною силою про¬цесу виховання особистості учня є протиріччя, що виникають між
набутим досвідом поведінки та можливостями і способами їх задо¬волення. Ці протиріччя є рушійною силою, яка виступає діалектично організуючим началом у виховному процесі особистості шко¬ляра.
Згідно вище зазначеного можемо сказати , що виховна система школи — це складна психолого-соціо-педагогічна сукупність, яка охоплює весь педагогічний процес, інтегруючи навчальні заняття, позаурочне життя дітей (не тільки дозвілля), різноманітну діяльність і спілкування за межами школи, вплив соціального, природного, предметно-естетичного середовища.
Реалізація виховних завдань базується на двох аспектах: психологічному та педагогічному.
Психологічний аспект включає:
– сприйняття інформації про правила поведінки;
– узагальнення одержаної інформації конкретним учнем;
– усвідомлення та розуміння одержаної інформації про правила пове¬дінки;
– закріплення знань про норми і правила поведінки та використання їх
у практичній діяльності.
Педагогічний аспект включає:
– мету та завдання виховання;
– зміст виховання особистості учня;
– методи, прийоми та засоби виховання особистості школяра;
– форми організації виховного процесу;
– критерії вихованості особистості учня.
Головна закономірність виражає підхід з позиції такого правила: виховуючи – навчай, а навчаючи— виховуй.
Реалізація цієї закономірності в практичній діяльності вчителя дозволяє йому формувати свідомість учня на основі:
• реальних наукових фактів;
• встановлення зв’язків між зовнішніми та внутрішніми ознаками явищ;
• навчання учнів з урахуванням причин, що лежать в основі формування
умінь і навичок у поведінці.
Для досягнення високих результатів в сучасному процесі виховання, доктор педагогічних наук Є. Степаненко створила декілька моделей системи вихо¬вання навчального закладу.
Варіант моделі.
1. Створення ініціативної групи, в яку входять представники адмініст¬рації, педагоги, що мають достатній досвід роботи і здатні продукувати
нові педагогічні ідеї, уміють системно мислити й діяти, мають досвід
науково-практичної роботи. Слід також залучати батьків школярів.
2. Ініціативна група формує своє бачення теперішнього і майбутнього
школи, її виховних можливостей.
3. Ініціатори шукають своїх прибічників серед педагогів, учнів і батьків. На засіданнях, нарадах аналізується життєдіяльність школи, виявля¬ються проблеми і недоліки, пропонуються шляхи й засоби оновлення та удосконалення життя школи.
4. Установлення контактів з науково-методичними центрами для науко¬вого обґрунтування проблем.
5. Ознайомлення педагогів з теорією і практикою виховної роботи, теоре¬тичними і методичними основами проектування виховної моделі, ви¬ховної системи навчального закладу.
6. Розробка програми дій щодо побудови моделі системи виховання.
7. Діагностика стану виховного процесу, аналіз умов розвитку особистості школяра, визначення шляхів і способів виховання учня.
8. Формування образу навчального закладу, наприклад, «Школа, в якій би я хотів навчатись», «Школа XXI століття» і т. ін.
9. Діяльність з інтеграції індивідуального і групового бачення шкільного колективу, в процесі чого у дітей, батьків, педагогів створюється уяв¬лення про майбутню школу, завдання її виховання.
10. Створення творчих груп та їх діяльність щодо розробки іміджу школи, її системи виховання.
11. Конструювання моделі системи виховання й складання програми її побудови. Цією роботою керує ініціативна група.
12. Розумова експериментальна реалізація моделі, апробація окремих еле¬ментів системи виховання.
13. Обговорення на різних рівнях, у представництвах модельних розробок та програм побудови системи виховання.
14. Проведення науково-методичної та управлінської експертизи моделі системи виховання і програми її побудови, затвердження цих доку¬ментів на засіданні педагогічної ради і загальношкільній конференції.
У чому перевага цієї технології?
Тут реалізуються основні функції управління — планування, організа¬ція, мотивація, аналіз і контроль, демократизм.
Основу цієї роботи складає чіткий алгоритм дій.
Вона економічна, не вимагає матеріальних витрат, багато часу, зусиль.
Безумовно, тут слід проводити багато організаційної роботи, залучати багатьох учасників, але результат вартий того.
Кожна з шкіл може підібрати близьку до своїх умов модель, але для того , щоб працювати на її основі слід врахувати індивідуальні особливості притаманні саме цьому навчальному закладу з урахуванням його контингенту, умов оточення та мікрорайону.
Виховний процес починається зі всебічного й глибокого аналізу вихов¬ної роботи і визначення актуальних завдань школи, педагогічного колек¬тиву на певний період з урахуванням можливостей їх виконання.
Педагогічне проектування виховного процесу повинно здійснюватись на основі педагогічної діагностики. Суть педагогічної діагностики полягає у вивченні результативності навчально-виховного процесу в школі на ос¬нові змін, що спостерігаються в рівні вихованості школярів, і зростанні майстерності педагогів.
Важливо провести діагностику діяльності учнівського колективу і самоврядування, рівня вихованості школярів, стану сімейного ви¬ховання.
Основними суб’єктами виховної роботи на рівні школи є педагогічний, учнівський і батьківський колективи та їх органи управління. Всі вони організаційно являють собою систему, яку можна умовно розділити на дві підсистеми: адміністративно-педагогічну і громадського самовря¬дування.
Для досягнення поставленої мети є доцільним використання гурткової роботи для різнобічної освіти і виховання учнів, роз¬витку художніх, науково-технічних, організаторських здібностей, умінь, навичок. Істотною рисою гуртків є порівняно невеликий кількісний склад членів, груповий характер діяльності, наявність спільної мети і спільних інтересів.
Науково обґрунтована і логічно побудована гурткова робота, що ба¬зується на розвитку інтересу до певного виду діяльності, є досить дієвим фактором формування різнобічно розвиненої особистості, націлює дитину на корисну справу.
Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення осо¬бистості неможливе без широкого залучення учнів до управління шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування. Воно є одним з найважливіших фак¬торів формування в учнів умінь і навичок керівництва демократичними процесами, які відбуваються в державі. Формування ініціативної, здатної приймати нестандартні рішення особистості неможливе без широкого за¬лучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.
Учнівське самоврядування— це спосіб, принцип організації учнів¬ського колективу, що забезпечує комплексний виховний вплив на учнів шляхом їх залучення до усвідомленої й систематичної участі в справах шко¬ли, класу, до вирішення важливих питань життя школи.
Практична робота організації учнівського самоврядування повинна починати¬ся зі створення творчих груп з представників педагогічного та учнівського колективів. У подальшій роботі це буде такий орган, який обиратиметься загальношкільними зборами чи конференцією. До його складу входять досвідчені представники педагогічного колективу та найбільш активні учні.
Учнівське самоврядування в свою роботу повинно включати і роботу з важковиховуваними учнями, поєдну¬ватися із системою національного виховання і передбачати цілеспрямова¬ну, планову, взаємопов’язану, керовану діяльність складових її частин від директора до кожного учня школи.
Цінність учнівського самоврядування полягає в тому, що учні глибоко і всебічно проникають у сутність своїх прав та обов’язків. Відповідальні справи щодо керівництва життям школи доручаються спочатку частині активу, а потім, поступово, всьому учнівському колективу. Ось чому із самого початку організації учнівського самоврядування необхідно чітко сформулювати права та обов’язки кожного активіста, ради, комісії чи іншого органу. З ними необхідно досконально познайомити весь колектив учнів та затвердити на загальноучнівських зборах чи конференції.
У подальшій практичній роботі права та обов’язки можуть розширя¬тись у
міру накопичення учнями досвіду організації роботи, згуртування учнівського колективу школи. У зв’язку з цим доцільною є розробка пись¬мових інструкцій та положень, які закріплюють права та обов’язки всіх членів активу органів учнівського самоврядування.
Особистість учня формується і розвивається під впливом багатьох фак¬торів: об’єктивних і суб’єктивних, природних і суспільних, внутрішніх і зовнішніх, незалежних і залежних від волі і свідомості людей, які діють стихійно або на науковій основі відповідно до поставленої мети вихо¬вання.
Підводячи підсумки, можна сказати, що виховна діяльність школи – це цілісне динамічне формування яке має кілька підсистем і володіє кількістю нестандартних зв’язків та видів діяльності. У ній безперервно йде процес самоорганізації і прогнозування, тому що їй властива потреба в оновленні, в постійній відповідності вимогам часу.
Процес виховання – двосторонній. У ньому беруть участь як вихователі, так і вихованці. Отже, виховна діяльність з учнями включає в себе не тільки діяльність вихователів, але й діяльність вихованців, яка проявляється через функцію самовиховання. Така структура найбільш відповідає сучасним цілям і завданням демократичного виховання.
Отже, процес виховання — це динамічне складне явище, яке здійснюєть¬ся на основі цілеспрямованого й організованого формування особистості громадянина незалежної держави.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Воропаев М. Многообразие воспитательных систем школы // Народное обра¬зование.-2001,-№ 6.-С. 159-168.
2. Воспитательная работа в школе: проблемы управления. Очерки прагматической теории / Под ред. В. Л. Караковского.— М., 1997.
3. Гловацька С. Впровадження інновацій у виховну систему школи // Завуч.—2000.-№20-21.
4. Караковский В. Воспитательная система обычной школы //Народное образование.- 2001.- № 4.- С. 77-87.
5. Комісарова Т. Особливості педагогічного управління сучасним виховним про¬цесом // Рідна школа.— 2001.—№ 5.— С. 5-7.
6. Лизинский В. Принципы, формы и правила успешного воспитания //
Народ¬ное образование.— 2002,- № 4.- С. 174-178.
7. Рабченюк Т. Управління роботою педагогічного колективу з превентив¬ного виховання учнів// Освіта і управління.— 1999/2001.— Т. 3,— С. 33-39.