Часом суспільне життя породжує проблеми які стають на заваді успішного просування молоді до осяяної мети. Суспільні протиріччя надихають одних і пригнічують інших. По закінченні школи підлітки виявляються неготовими до дорослого життя, їм бракує певних навичок, які б допомогали долати труднощі, що виникають. Система освіти, незважаючи на значні перетворення, лишається неспроможною задовольнити всі потреби підростаючого покоління. Причина цього, насамперед, полягає у тому, що традиційна освіта спирається на знання, в той час, коли, бурхливий розвиток світу потребує, в значній мірі, певних навичок, які допомагають успішно подолати всі перепони на життєвому шляху (навички прийняття рішення й навички рішення проблем; навички творчого та критичного мислення; навички контактування та спілкування; навички самосвідомості та емпатії; навички управління емоціями і стресами тощо). Невміння протистояти тиску соціуму нерідко породжує проблему наркотичної залежності молоді.
Поряд з тим, вищи навчальні заклади педагогічного напрямку продовжують готувати педагогів на традиційних засадах, внаслідок чого вони виявляються неготовими до сучасних вимог навчання дітей.
Зазначені протиріччя призводять до зниження результативних показників навчання, зменьшують мотиваційну складову, як у праці педагогів, так і дітей. Саме тому питання підготовки педагогів до формування життєвих навичок підлітків потребує обґрунтування певних організаційно-педагогічних умов, які б позитивно позначилися на процесі становлення особистості підростаючого покоління.
Перехід на якісно новий етап, як підготовки педагогів, так і роботи школи обумовлює необхідність не лише глибокого усвідомлення традиційно існуючих способів навчання і себе в них, але й бачення перспектив, конкретних шляхів і умов переходу до школи життєвих навичок.
Мета статті: виявлення та теоретичне обґрунтування потреби у підготовці педагогів до впровадження програми по формуванню життєвих навичок підлітків.
З огляду на те, що світовий досвід застосування життєвих навичок в профілактиці вживання наркотиків та інших психоактивних речовин вважається найефективнішим, можна говорити про те, що даний метод дозволяє учням не лише засвоювати певні знання, але розвиває відносини і реальні практичні життєві навички.
Основні положення навчання життєвим навикам були створені в США, і вони спираються на вельми широку і глибоку соціально-філософську основу. В основі концепції життєвих навичок знаходяться висновки дослідників суспільства про зміну соціальної парадигми в світі – індустріальне суспільство, що спирається на матеріальне виробництво, сьогодні поступається своїм місцем інформаційному суспільству, в якому домінують інформаційні технології і яке вносить істотні зміни до всіх найважливіших сфер життя людей: у сферу освіти, в сферу праці і відпочинку, в сферу людських відносин і в сферу розвитку себе та інших. Щоб ефективно жити і функціонувати в інформаційному суспільстві, кожна людина повинна прийняти ці зміни і пристосуватися до них, що, звичайно, вимагає освоєння нових життєвих навичок та істотного поліпшення традиційних.
Кожна людина відіграє у своєму житті певні соціальні ролі, тобто прийняті в конкретному історичному суспільстві моделі поведінки, що реалізуються відповідно до встановлених в громаді норм і правил. Незважаючи на те, що соціальні ролі лишаються незмінними, як в індустріальному, так і в інформаційному суспільстві, суттєвих змін зазнає зміст ролей, відповідно до вимог епохи і цінностей нової соціальної парадигми. Щоб ефективно діяти в різних життєвих ролях, необхідні навички. Навички, які є важливими в будь-якій життєвій ролі, можна назвати життєвими навичками.
Згідно визначенню Всесвітньої організації здоров’я (ВОЗ), «життєві навички є здібністю до адаптивної і позитивної поведінки, що дозволяє індивідам успішно справлятися з вимогами повсякденного життя». Б. Спрангер визначає навчання життєвим навикам як «процес навчання дітей в їх взаємодії між собою і особами, які навчають, для придбання знань, навиків і формування поведінки».
Найістотнішими життєвими навичками на семінарі Всесвітньої організації здоров’я по психосоціальній компетенції (Женева, 1994 р.) його учасники з 11 різних держав світу визнали декілька навичок:
• навички вирішення проблем;
• навички управління стресом і тривогою;
• навички упевненості в собі / визначення себе;
• навички принятя на себе відповідальності;
• навички прийняття рішень;
• навички формування відносин;
• навички опору «тиску»;
• навички критичного мислення;
• навички ефективної комунікації;
• навички прагнення до мети.
Як і будь-яка серйозна система освіти, навчання життєвим навичкам формує також відносини учнів до себе, іншим людям, речам і суспільству в цілому. Можна погодитися з тим, що життєві навики включають практику тих відносин, які найбільш значними визнав, наприклад, кворум шотландських педагогів. Шотландська консультативна рада навчальних програм (1995 р.) вважає, що в будь-якій визнаній формі моралі життя повинні бути основи відносин, на які б люди спиралися, роблячи особистий вибір, і які знаходяться в основі справедливого і демократичного суспільства.
Найважливішими відносинами є:
• пошана до інших і турбота про них;
• відчуття соціальної відповідальності;
• готовність вчитися;
• пошана до себе і турбота про себе;
• відчуття причетності.
Отак, наприклад, при опитанні серед студентів соціальних наук Латвійської медичної академії найважливішими відносинами були визнані терпляче, доброзичливе без забобонів, чесне і критичне відношення до себе і інших; відношення до себе як до особи, яка здатна мінятися; самоповага; здатність сприймати кожну людину як індивідуальність; відношення до себе і інших як до
цінності, свідомість своєї відповідальності. Метод застосування життєвих навиків не розроблявся спеціально для створення програм профілактики. Скоріше, це приклад того, як вирішувати сучасні задачі освіти, поставлені державними стандартами:
• формування учня як гармонійної особистості і сприяння його розвитку;
• забезпечення освоєння навиків, необхідних для суспільного і індивідуального життя.
Наявність таких навиків впливає на здатність молоді захистити себе від різних погроз здоров’ю, перебудувати в молоді уміння сприймати позитивні моделі поведінки і стимулювати здорові відносини.
Життєві навики пов’язані з конкретними рішеннями щодо здоров’я, такими, як не палити, дотримуватися здорового харчування, не вживати алкоголь і наркотики, займатися фізичною культурою або спортом, уникати ранніх статевих зв’язків, взагалі – цінувати своє здоров’я.
Навчання молоді на принципах розвитку життєвих навиків може використовуватися в межах шкільних програм або в позашкільній роботі. Основний наголос при цьому, ми вважаємо, доцільним зробити на придбання навиків здорового способу життя.
Навики засвоюються якнайкраще, коли молодь має можливість спостерігати їх прояв у інших і активно ними користуватися. Вислухати, як вчитель описує навики, прочитати або прослухати лекцію про них не завжди дає можливість удосконалити навики молоді. Найбільш ефективним є навчання шляхом включення молоді в практику дій. Дослідники вважають, що коли молодь має можливість практично діяти в безпечній обстановці, збільшується достовірність того, що вона буде готова користуватися цими ж навиками поза межами аудиторії.
Теорія соціального навчання засвідчує, що люди вчаться тому, що робити і як діяти, спостерігаючи за іншими. Позитивні типи поведінки посилюються позитивними або негативними наслідками, що їх побачили або безпосередньо пережили ті, хто навчається. Дотримання типів поведінки можна укріпити шляхом програвання або реального відтворення моделей поведінки.
Згідно теорії конструктивізму Л. Виготського соціальна взаємодія і активна участь дитини у вирішенні проблем з ровесниками і дорослими складає основу розвитку мислення. Багато соціальних програм побудовано на впливі однолітків на соціальні норми і індивідуальні типи поведінки. Дорослі і молодь повинні діяти у такий спосіб, який сприймається за норму якої дотримується більшість людей їх віку.
Життєві навики дозволяють переводити знання, відношення і цінності в справжні здібності. Навчання життєвим навикам припускає активна участь дітей в динамічному процесі навчання.
Даний підхід забезпечує різносторонню соціальну підтримку:
• інструментальну – допомагає конструктивно вирішувати життєво-важливі проблеми, виробити думку про себе як про особистість, яка здатна приймати рішення;
• дифузну – виробляє у неповнолітнього навики критичного мислення, формує уміння досліджувати можливі альтернативні і різні наслідки дії або бездіяльності;
• інформаційну – розвиває у дитини уміння виражатися різними способами (вербально і невербально), а так само здатність висловлювати думку і наміри, потреби і побоювання; допомагає вибудовувати дружні взаємини;
• статусну – допомагає усвідомити неповнолітньому себе як особистість (характер, сильні і слабкі сторони, прихильності антипатії) і співпереживати іншому; ці уміння сприяють стимулюванню соціальних взаємин;
• емоційно-стресову – включає усвідомлення себе і тих, що оточують, їх вплив на поведінку і здатність адекватно реагувати на прояв емоцій; визначає джерело стресових ситуацій.
Підхід по розвитку життєвих навиків вважається найбільш перспективною профілактичною стратегією в сучасному світі, що досягла багатообіцяючих результатів. У цьому напрямі Группой Помпіду (Рада Європи) розроблено посібник для фахівців освітніх і виховних установ.
Група Помпіду опублікувала посібник з навчання життєвим навикам для шкіл під авторством пана Річарда Айвса (Великобританія) в співпраці з редакційною групою російських фахівців у 2000 році. Описаний матеріал грунтувався на досвіді проведення повчальних семінарів в Російській Федерації для педагогів середніх загальноосвітніх учбових закладів Свердловської області, які проходили протягом декількох років. Після успішної реалізації учбової програми для співробітників виховних установ було ухвалено рішення опублікувати спеціально адаптований посібник для дітей і підлітків з особливими педагогічними потребами.
Пройшовши підготовку з курсу, педагог зможете самостійно проводити семінари, направлені на навчання фахівців підходу «Життєві навики». Вплив навчання на учасників семінару відбуватиметься по декількох напрямах:
• професійний: навчання покращує якість роботи фахівців; методи і прийоми, використовувані на семінарі, сприяють змінам знань, умінь і навиків педагогів, що працюють в освітніх і виховних установах по профілактиці залежностей;
• особистісний: інтерактивні методи пов’язані з особистісними змінами фахівців; відбувається подолання синдрому «емоційного згорання», учасники семінару дістають можливість переробити свій колишній особистий досвід і підвищити свою самоцінність;
• соціальний: інформаційний матеріал допомагає подолати учасникам семінару власні міфи, стереотипи і забобони в питаннях профілактики залежностей серед неповнолітніх і молодих людей; робота на семінарі дає можливість фахівцеві вибрати, як будувати спілкування в полі діяльності «педагог – дитина», «педагог – батько», «педагог – педагог» і т.д.
Посібник описує технології організації і проведення семінару з профілактики залежностей, які дозволяють як початківцеві, так і досвідченому тренерові використовувати отриману інформацію для здійснення власного проекту по навчанню фахівців і молодих людей підходу «життєві навики».
Для того, щоб досягти стійких результатів при реалізації підходу «життєві навики», необхідно організувати додаткове навчання фахівців, що працюють з неповнолітніми і молодими людьми по профілактиці залежностей. Навчання співробітників освітніх і виховних установ – це не просто повідомлення інформації. Професіоналам буде потрібно набути практичні напрацювання при використанні підходу «життєві навики» в роботі з цільовою групою. Даний підхід припускає застосування не тільки традиційних методів профілактики залежностей, але і активне звернення до інтерактивних педагогічних технологій. Отже, це підхід, який долає авторитарний шлях подання інформації молоді.